Інститут народознавства НАН України

Відділ Соціальної Антропології

Березень 30th, 2017

Антропологія простору і відчуття місця: специфіка наукової дисципліни і дослідницька кухня

MS 30.03.20177 - Hrymych-1

Що таке ментальні мапи, як визначається символічний простір, де ці категорії можуть бути застосовані, і чому це важливо для української науки – основні теми дискусії, що відбулася під час першого спільного семінару Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України та Центру міської історії Центрально-Східної Європи (далі – ЦМІ), що відбувся 30 березня 2017. Гостями заходу стали Марина Гримич, докторка історичних наук, професорка, етнологиня, керівниця наукових проектів при Науково-дослідному інституті українознавства МОН України, авторка багатьох монографій та художніх романів; а також – кандидатки історичних наук, антропологиня Тіна Полек, етнологиня Олена Соболєва, історикиня Оксана Овсіюк.

Семінар складався з кількох частин, під модеруванням Наталі Отріщенко, дослідниці у ЦМІ, яка розпочала з цитати Ніни Бауер та Лінди Герінг про різні функції простору, який “можна уявляти, досвідчувати, творити, присвоювати та взаємодіяти”.

Продовжуючи цю формулу, у своїй теоретичній міні-лекції, Марина Гримич обґрунтувала основні поняття дослідження, зокрема, культурного ландшафту та його евристичного потенціалу. Вчена наголосила на тому, що спочатку ця категорія застосовувалася географами, ще понад сто років тому, для маркування культурної надбудови в природному ландшафті. Пізніше – для вивчення того як людина вмонтовує свою культурну міні-реальність (в т.ч. і через культурні практики) у широке природне середовище. Таким чином, вивчення модифікацій простору в колективній чи індивідуальній пам’яті, прив’язаності чи відторгнення людини/спільноти щодо певної частини простору поступово ставало все більш важливим для етнологів й антропологів у світі, і провокувало нові численні розвідки у цій ділянці. В Україні ця методологічна ділянка наразі тільки починає цікавити вітчизняних дослідників.

MS 30.03.20177 - Hrymych-2

 

У другій частині семінару відбувся методологічний воркшоп “Пішохід і водій у великому місті. Case study: Київ – Едмонтон – Бейрут”, в якому дослідниця зосередилася на специфіці дослідницької кухні, і закцентувала увагу на інструментарії вивчення взаємодій водіїв та пішоходів у спільному просторі в цих трьох містах. Емпірична база у всіх містах збиралася Мариною Гримич самостійно, під час її довготривалого проживання там, і вчена застосувала низку антропологічних методів, серед яких – класичне і стаціонарне опитування, випадкове інтерв’ю, моделювання ситуацій, автоетнографія, включене спостереження, експеримент, а також використання соціальних мереж (“what’s up”), інтерактивних карт міста – Google Street View, і Google Map. Професорка Гримич, процитувавши Мелісу Сеткін, антропологиню дизайну в дослідницькому центрі Nissan в Силіконовій долині, наголосила, що у світі сьогодні активно вивчається, зокрема, те як “ми взаємодіємо і поводимося на дорогах в щоденному житті”. Особливо актуально це випадках, коли людей починають замінювати роботи, і етнографія стає “систематичним вивченням культур та людей з точки зору суб’єкта”, де суб’єктом є людина, а об’єктом – високотехнологічні машини, які щораз активніше “взаємодіють” з нами у повсякденному житті.

Для аналізу емпірики дослідниця використовувала концепцію культур “високого” і “низького” контекстів, згідно з якою, під культурою “низького контексту” варто розуміти таку, в котрій безліч повсякденних взаємодій не прописуються і не формалізуються наперед, але маються на увазі і повинні вирішуватися у кожному конкретному випадку залежно від ситуації (як приклад, Марина Гримич навела ситуацію на дорогах Бейруту, де правила дорожнього руху практично відсутні, а світлофори працюють не завжди, проте аварій менше, ніж в Києві, що свідчить про здатність учасників дорожнього руху щоразу вирішувати ситуацію); і навпаки – у “висококонтекстуалізованих” культурах інституції та усталені інституціалізовані практики прописані заздалегідь і спрацьовують незалежно від ситуативних людських домовленостей чи взаємодій. Також професорка послуговувалася концепцією поліхронічних та монохронічних суспільств, згідно з якою, в перших основний акцент зроблено на людські стосунки, а не на завдання чи правила, а в других – цільовими визнані саме процеси, інститути і досягнення поставлених результатів.

MS 30.03.20177 - Hrymych-3

 

Після воркшопу, інші учасниці семінару презентували власні дослідження. Так, Тіна Полек розповіла про основні результати вивчення функції балконів у культурному ландшафті пострадянського міста; Олена Соболєва коротко презентувала свої напрацювання у темі відтворення культурного ландшафту кримськими татарами в умовах репатріації, на основі матеріалів, зібраних до 2011 року, тобто до анексії Криму. Окрему розвідку про реконструкцію сакрального ландшафту Криму дослідниця зробила для презентованої, в часі семінару, антології. І, нарешті, Оксана Овсіюк розповіла про етнографію київських кінотеатрів, та важливість соціальних контекстів і людських практик в процесі аналізу міського кінематографу.

MS 30.03.20177 - Hrymych-4

 

Завершальним акордом семінару стала презентація щойно опублікованої антології “Антропологія простору. Культурний ландшафт Києва та околиць” – першого тому із запланованого чотиритомника. Книгу відкриває стаття про орнітоніми Києва; у збірнику також презентовані студії культурних ландшафтів малодосліджених районів Києва, його передмість та внутрішніх міграцій, теоретична розвідка про ментальні мапи, а також аналіз процесу творення колективної ідентичності під час групового інтерв’ю на прикладі спогадів мешканців села, якого більше не існує.

Після презентацій відбулася дискусія, у якій взяли участь Ірина Склокіна, дослідниця ЦМІ, яка попросила уточнити в чому саме полягає потенціал категорії культурного ландшафту, і, зокрема, у який момент, на думку дослідниць, фізичний об’єкт перетворюється на культурний. 

Богдан Шумилович, керівник проекту “Міський медіа архів” ЦМІ наголосив на мультилокальності (multi-sited) досліджень антропології простору і зауважив, що технічні дівайси для розуміння уявного простору – це не просто інструмент дослідження простору, але власне – сам простір, не менш важливий для вивчення.
Оксана Кісь, докторантка Інституту народознавства НАН України, коментуючи дослідження Тіни Полек, наголосила на медіаційній, проміжній функції балкону – між приватним і публічним простором, а саме – на neighborhood watch, яке почасти може виконувати функцію морального цензурування повсякденних практик мешканців будинку; а також запитала чи враховує дослідниця ширшу контекстуалізацію розташування балкону, і того як це перетинається з приватними та колективними інтересами різних учасників простору. На додаток до цього Андрій Клімашевський, заступник директора з музейної роботи ІН НАН України припустив, що засклені балкони є реакцією людей на зовнішні подразники, і почасти можуть виконувати захисну функцію від навколишнього фізичного та символічного просторів.

MS 30.03.20177 - Hrymych-5

 

Світлана Одинець, молодша наукова співробітниця відділу соціальної антропології закцентувала увагу на важливості вивчення просторів також і з перспективи place-identity, тобто взаємозв’язків між персональними саморепрезентаціями та емоційними/фізичними локаціями людини.

Ігор Марков, керівник відділу соціальної антропології, наголосив на важливості застосування категорії ментальних мап у подальших студіях антропології простору.

Огляд підготувала Світлана Одинець
Фото і відео – Петро Чорній

Напишіть відгук