Інститут народознавства НАН України

Відділ Соціальної Антропології

Квітень 27th, 2017

Етнічність між політикою ідентичності та повсякденною суб’єктивністю: дискурси та автобіографічні наративи в українсько-російському прикордонні

MS 27.04.2017. - Filippova _ foto

27 квітня 2017 р. відбувся Методологічний семінар Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України на тему: «Етнічність між політикою ідентичності та повсякденною суб’єктивністю: дискурси та автобіографічні наративи в українсько-російському прикордонні», за участю Ольги Філіппової, доцентки кафедри соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Доповідачка поділилась результатами своєї роботи у рамках дослідницького проекту «Гнучка етнічність» 2014–2015 рр., що був реалізований університетом Східної Фінляндії. У центрі уваги дослідження були проблеми етнічності у «контактних зонах», пошук виразніших категорій та мови опису подібних кейсів, напрацювання нових підходів в описі етнічності. Спочатку вчена проаналізувала дослідницькі стратегії у вивченні Слобожанщини у радянський період, назвавши їх пошуком «спільного», а в роки незалежності, – пошуком «маркерів розрізнення». Згодом, означила політики ідентичності, як сукупність ідей і дій, що транслюють певні смисли ідентичностей, пропоновані різними соціальними агентами. Водночас, соціальні агенти здійснюють різну, за своєю формою і стратегіями, діяльність у боротьбі за право контролювати смисли ідентичності та набуття ними стабільного статусу у структурі соціальних відносин. Внаслідок множинності агентів, стратегій і залучених ресурсів утворюється основа інваріантності, множинності проектів ідентичностей.

MS 27.04.2017 _ 1

 

На основі експертних інтервʼю, інтервʼю з харківʼянами, етнічних автобіографій і дискурс-аналізу ЗМІ із залученням «мережевої логіки»/горизонтальних вимірювань на противагу логіці «центр-периферія»/вертикальних вимірювань, дослідницею була з’ясована змістовна структура «версій» ідентичності, вказані соціальні актори, що пропонують і контролюють смисли ідентичності та інструменти формування ідентичностей, окреслені процеси «навʼязування»/«примусу» або «визнання» ідентичності.

Як висновки, Ольга Філіппова, запропонувала поняття «гнучкої/гібридної/ контрастної/конкуруючої/пластичної» етнічності харківʼян, пояснюючи його здатність відчувати/бути та вважатись (іншими) «інсайдером» у декількох етнічних спільнотах. Прояви ж «гнучкості» спостерігаються у побуті, окремих обрядах і ритуалах, комемораційних практиках і у повсякденних мовних практиках. Подвійна, біетнична ідентичність (біетнічність) або множинна ідентичність аналізується вченою як дослідницька категорія та нормативна номінація.

MS 27.04.2017 _ 2

 

На завершення, доповідачка зауважила, з одного боку, про помітні тенденції переходу до праворадикальної риторики, що не залишає місця для розуміння та визнання біетнічності, або множинної етнічності, а з іншого боку, зовнішні спроби використати ситуацію як підстави для геополітичних інтересів Росії «у захисті своєї культури і тих, хто поділяє цю культуру».

MS 27.04.2017 _ 7

Після доповіді відбулося активне обговорення та було поставлено низку запитань. Ігор Марков, керівник відділу соціальної антропології, наголосив на важливості та актуальності запропонованих доповідачкою висновків та запитав про національну ідентичність, що «виросла» з пластичної етнічної ідентичності Слобожанщини. На прикладі свого спілкування з працівниками Харківського авіаційного заводу вона продемонструвала як політичні орієнтації тісно переплітаються з економічними зв’язками, і як саме ці чинники впливають на визначення центрів «тяжіння». Також Ольга Філіппова зазначила множинність поділів, орієнтацій та тяжінь до певних «центрів» і про неможливість проведення чітких меж у Харкові чи Слобожанщині взагалі,– щодо конкретних центрів «тяжіння», з огляду на підставовість державного громадянства.

Оксана Кісь, докторантка Інституту народознавства НАН України, обмежилася трьома запитаннями та роздумами, водночас. Насамперед, покликаючись на розмову з дослідницею Тетяною Журженко, озвучила її стурбованість у вивченні ідентичностей на українсько-російському прикордонні з обох боків не тільки з огляду воєнного конфлікту, але передусім через те, що по обидва боки кордону громадяни зазнають агресивної пропаґандиської обробки, відповідно, відбувається спотворення реальності; а також запитала чи зустрічалася дослідниця з подібними труднощами. Ольга Філіппова дала ствердну відповідь, навівши приклади роботи зі студентами, які приїхали на навчання у Харків з окупованих територій. Інші питання Оксани Кісь стосувалися деконструкції традиційної декларованої толерантності та «низового» міжетнічного змагання, конкуренції, упередження, конфронтації та були пов’язані з концептами гендерних студій — «gender blindness» та «gender sensitivity», що перегукуються з ethnic blindness, та сприяють новим перспективам у розумінні етнічної чутливості, визнанню, повазі та відкритості до інакшості.

Ганна Заремба-Косович, молодша наукова співробітниця відділу соціальної антропології, звернулась до методів проведення дослідження та збору польового матеріалу. Відповідаючи на це питання Ольга Філіппова підкреслила релігійність Харкова як певного маркера ідентичності та чинника «тяжіння» до конкретних центрів.

MS 27.04.2017 _ 8

Роман Кісь, старший науковий співробітник відділу соціальної антропології, висловив міркування з приводу біетнічної, гнучкої чи пластичної ідентичності. Покликаючись на здобутки радянської етносоціологічної школи, учений запропонував амбівалентну ідентичність як точніше визначення, а, проводячи паралелі з чиказькою соціологічною школою, зокрема Робертом Парком (Robert Ezra Park) який займався проблемою «the marginal man» у плані міграції у містах, сформулював положення про «людину-на-межі», «between two societies», як людину поміж двох культур, дискурсивних світів, яка не сприймається ними як свій, повноцінний учасник. Роман Кісь навів думки австрійської соціолінгвістки Руд Водак (Ruth Wodak), яка пише про етнічну ідентичність як дискурсивну чи наративну формацію, — для аргументації тези про різні дискурсивні практики, дискурсивні локуси, що не просто ковзають один попри другий, а конкурують між собою. Рівночасно, він запропонував яскраві приклади з життя харків’ян та маріупольців, що свідчать про відсутність гранд-наративу, і наголосив на ґетерогенності як багатстві України та, водночас, загрози для україномовних українців перед домінантним російськомовним дискурсом.

Петро Чорній, науковий співробітник відділу соціальної антропології, зауважив, що в історичній ретроспективі, в українській історії усі пограничні території мають досвід міжетнічного співіснування. Зокрема, це виразно проявлялося в Галичині та на Буковині, де різні етнічні групи співіснували між собою, всяко зберігаючи та культивуючи свою власну етнічність. Натомість на сході України ситуація відмінна від інших регіонів, оскільки одна етнічна група – українці, частково втратила свою етнічність, наприклад, українську мову, й набула ознак іншої етнічності – російської. Далі вчений поцікавився, чи доповідачка досліджувала вплив радянського проекту творення т.зв. «совєтскої нації», який більшовики пробували втілити ще наприкінці 1920-х – в 1930-х роках, але найбільш концептуального вираження та дієвості набув у брежнєвський період – наприкінці 60-х – впродовж 70-х років ХХ ст.? Як він вплинув на теперішню етнічність мешканців українсько-російського прикордоння та як обумовив утворення, за словами О. Філіппової, «гнучкої», «амбівалентної», чи «гібридної» етнічності? Додавши, що попри те, що цей проект не завершився, через розпад СРСР, він заклав фундамент, на якому ґрунтується сучасна етнічність й культура в ширшому розумінні, особливо в урбаністичному середовищі. Ольга Філіппова погодилася з думкою про вплив радянського проекту творення «совєтскої нації» на сучасну етнічність мешканців Слобожанщини, однак звернула увагу на необхідність дослідити дорадянський період історії цього краю, коли українська та російська культури співіснували на цій території, і лише після цього «вимірювати» вплив радянського проекту. Проте, на разі, вона не досліджувала цього питання.

MS 27.04.2017 _ Filippova _ foto 

Людмила Герус, керівниця відділу народного мистецтва Інституту народознавства, уточнила чи можна вважати україномовних у Харкові меншовартісною спільнотою, покликаючись на етнографічні праці поч. ХХ ст., і зауважила, що при порівнянні української та російської обрядовості можна зустріти намагання продемонструвати «кращою» саме російську. Думки Ольги Філіппової з цього приводу полягали у тому, що українську мову як мову виключно, селян, мову «низької» культури, сприймали не тільки у Харкові, а й у Києві. Дослідження 2001 року, проведене серед харківських студентів, властиво першого покоління випускників шкіл незалежної України, продемонструвало зміни у ставленні та позитивну динаміку щодо повсякденних практик використання української мови, а за останні три роки можна спостерігати серед студентів «моду» на спілкування українською.

На завершення, Орест Друль, громадський діяч, публіцист, політолог, уточнив кількість україномовних відповідей під час проведення усних інтерв’ю та написання етнічних біографій; також його зацікавили маркери інакшості, а саме «української рускості» та «російської рускості», «Харківської рускості», що радше «радянська рускость», закорінена у «російську рускость».

 

Напишіть відгук