Інститут народознавства НАН України

Відділ Соціальної Антропології

Травень 21st, 2015

Кордон і минуле. Колективна пам’ять щодо зміни прикордонного режиму

Чергове засідання Методологічного семінару Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України відбулося 21 травня 2015 року на тему: «Кордон і минуле. Колективна пам’ять щодо зміни прикордонного режиму». Доповідач Іван Пешков – PhD, дослідник Східного Інституту Познанського університету імені Адама Міцкевича (Instytut Wschodni, Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu), учасник проекту «North Asian Borders» (Відділ соціальної антропології Кембріджського університету).

У своєму виступі Іван Пешков вказав, що його дослідницьке “поле” впродовж уже кількох років зосереджене на доволі периферійному регіоні (це частина Манжурії, фрагмент Монголії та частина Сибіру, де він родився і прожив до сімнадцяти років), а наукова інтрига його роботи полягає у зіткненні публічного (наукового, етнографічного, адміністративного) формулювання поняття “периферії”, часто з негативною конотацією, та локального трактування розуміння “автономії”, як ізоляційного проекту. З огляду на дві візії історіографії, які запропонував Мішель Фуко – “римську” та “біблійну” (відповідно панівної та підлеглої груп), доповідач звернув увагу на існування певного конфлікту між історією “правдивою” і “неправдивою”, ілюструючи це тим, що особа, вихована в європейській культурі, свою історичну свідомість, свою біографії сприймає як очевидність, а неправильну розповідь про себе вважає дискримінаційною або тією що ображає.     

photo4 (1)

На думку вченого, гуманістичний поворот у border studies викликав радикальні зміни в сприйнятті прикордонних районів в часі та просторі, а поняття “кордону”, як тотального інституту набуло широкого антропологічного розуміння. Ці зміни торкнулися також і основних категорій та методів аналізу. Вихідна теза про дематеріалізацію основного об’єкту дослідження – кордону – зробила науковців більш чутливими до вивчення як дискурсивних і символічних аспектів функціонування прикордонних районів, так і практичних і матеріальних аспектів колективних репрезентацій прикордонних спільнот.

У доповіді було проаналізовано категорію “граничного режиму” як певний спосіб функціонування спільноти, суспільної інтеграції, з огляду на радянську традицію мислення та сучасні реактивації радянської міфологізації кордону. Гіпотеза дослідника, для пояснення неоімперського повороту в сучасні Росії, полягає у тому, що ми маємо справу із поворотом до пост-Сталінських механізмів колективних ретро-галюцінацій, котрі безпосередньо пов’язані із міфологізацією прикордонних районів. 

Дослідник пояснив радянський модуль кордону-бастіону, класичне гасло якого —“граница на замке” і цілу міфологію кордону, охоронців кордону (прикордонників), кордону, як місця зіткнення/конфронтації з чимось невідомим і загрозливим та стигматизацію прикордонних спільнот, що були втягнуті в специфічний  психологічний клімат. 

Окремо у своїй доповіді, Іван Пешков звернув увагу на три типових місця політичної та етнічної конфронтації, сконструйованих радянською міфологією прикордоння/кордону/символічного ворога — “семьоновське Забайкалля” (отаман Грігорій Семьонов (Григорий Семёнов), який очолив  антирадянські виступи), басмацьку Середню Азію та “бандерівську” західну Україну, як три найважливіші форми ретро-галюцінацій чи ретро-памʼяті (“чорні легенди”) на пострадянському просторі. Незважаючи на те, що різнив ці спільноти час і місце, і способи таврування, і різні культурні контексти, але з огляду “граничного режиму”  виконували вони подібні функції, оскільки ставили під знак запитання лояльність прикордонних спільнот. Розпад Радянського Союзу зовсім не означає зникнення цих “чорних легенд”, вони починають в певний спосіб самостійно “жити”.

У доповіді було пов’язано аналіз стану і соціальних функцій практик контр-пам’яті в прикордонному Забайкалля, а також їх стосунку до історіографії та орієнтованої на СРСР колективної памʼяті мешканців регіону. Особливу увагу приділено здатності стигматизованих спільнот зберігати автономію памʼяті в умовах ізоляції, багаторічної індоктринації та ритуалізації дискурсу виключення як основи ідентичності більшості мешканців регіону.

photo1 (1)

Після доповіді, модератор Методологічного семінару – Ігор Марков – завідувач Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України, підсумовуючи наголосив на трьох важливих тезах:

  • ретро-галюцінаціях, що були характерними для радянської дійсності починаючи з 20-х років ХХ ст. і впродовж наступних років, та їх символічному вияві на прикладі фільму “Ми з майбутнього” (“Мы из будущего”) і теперішньому російсько-українському протистоянню.
  • формуванні контр-пам’яті в прикордонному регіоні та паралелі до українського контенту, зважаючи на формування мему “бандерівця” на Донбасі.
  • відмінностях розуміння кордону в азіатському та європейському вимірах.

photo5 (1)

Доповідь викликала низку запитань та коментарів. Зокрема, участь у розмові взяли Світлана Одинець, дослідниця жіночої міграції, Петро Чорній, історик, Оксана Годованська, дослідниця радянського повсякдення, Данило Судин, соціолог, які з’ясовували множинність/амбівалентність ідентичності на пограниччі і сучасні реактивації радянської ментальності на Забайкаллі та, одночасно, існування антирадянських настроїв; аналізували легітимність кордону та його тимчасовість чи то з боку Росії, Монголії, чи Китаю; визначали роль українського чиннику в Сибіру і уточнювали завершення ретро-галюцінації через поворот до дійсності, що правда, з огляду на  радянський досвід, тривати вони (ретро-галюцінації) можуть достатньо довго.

Текс підготувала Оксана Годованська, фото Петра Чорнія.

Аудіозапис Методологічного семінару на тему: «Кордон і минуле. Колективна пам’ять щодо зміни прикордонного режиму» можна прослухати за цим посиланням.

Залишити відповідь