Інститут народознавства НАН України

Відділ Соціальної Антропології

Лютий 25th, 2016

Національні ідентичності та історична пам’ять в Україні після Євромайдану

metodseminar _ Sereda _ 1

25 лютого 2016 р. відбулося перше в новому році засідання методологічного семінару Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України. Вікторія Середа, доцент кафедри соціології Українського католицького університету, презентувала доповідь “Національні ідентичності та історична пам’ять в Україні після Євромайдану”.

Емпіричною базою доповіді були дані дослідження, виконаного в рамках проекту “Регіон, нація та більше: транскультурна та міждисциплінарна реконцептуалізація України”. Особливістю цього опитування є те, що, по-перше, воно проходило в два етапи – 2013 та 2015 рр., а тому дозволяє простежити зміни в ідентичностях населення України до і після Революції Гідності. По-друге, вибіркова сукупність опитування становила 6 000 осіб, що є нетиповим для всеукраїнських опитувань, які обмежуються переважно двома тисячами опитаних. Завдяки такі великій вибірці дослідники мали змогу “спуститися” на рівень областей і отримати для них дані, теоретична помилка репрезентативності яких не перевищує 6-7%. (У випадку типових всеукраїнських опитувань помилка перевищує 10-15%). Відтак, аналізуючи дані по областях, учасники проекту мали змогу відійти від стереотипного поділу України на 4 макрорегіони (Схід, Захід, Південь та Центр/Північ) і виявити реальні регіони, на які можна розділити українське суспільство.

 metodseminar _ Sereda _ 2

Виступ Вікторії Середи був структурований довкола низки питань, з допомого яких ми можемо описувати та осмислювати ідентичності.

  1. Самоідентифікація респондентів. Самоідентифікація з українцями у 2013 р. домінувала у всіх регіонах України, крім Криму, і частка опитаних, які вважали себе українцями не була меншою 70%. У 2015 р. ситуація залишалася аналогічною. (Даних для Криму не має, як і для окупованих територій сходу України, оскільки методологічно не зовсім коректно проводити там опитування). Відтак, як такої динаміки змін ідентичностей до і після Революції Гідності простежити не можна: ситуація залишається стабільною.
  2. Профілі ідентичностей. Домінують серед українців локальна, регіональна та національна українська ідентичності. Натомість у всіх регіонах однаково слабко представлені як російська та східнослов’янська, так і європейська ідентичності. Причому частка респондентів, які мають європейську ідентичність, не зростає після Євромайдану. Іншим несподіваним результатом є те, що для етнічних українців та росіян українська національна ідентичність відіграє важливу роль (як в 2013, так і в 2015 рр.).
  3. Структура та маркери національної ідентичності. По-перше, ті компоненти української національної ідентичності, які стосуються політичних лояльностей, а не етнічного походження індивідів, домінували ще в 2013 р. І в 2015 р. спостерігається лише одна зміна – етнічні компоненти стають слабшими, порівняно з 2013 р. По-друге, відсутній поділ України на регіони відповідно до етнічних та політичних варіацій української національної ідентичності. Теза про те, що мешканці західних регіонів більш схильні до етнічної моделі нації, а мешканці східних регіонів – до політичної моделі нації, виявилася спростованою.

Дані кількісного опитування доповнювалися і низкою глибинних інтерв’ю, які показали, що ідентичності є доволі переплетеними між собою. Також ці інтерв’ю, які були взяті з внутрішньо переміщеними особами та добровольцями, які служать в армії, дозволяють подивитися, як змінюється усвідомлення індивідами власної ідентичності.

  1. Національні меншини. Попри те, що вибірка дослідження була достатньо великою, єдиною меншиною, щодо якої було отримано дані, для яких теоретична помилка репрезентативності не є великою, є росіяни. Важливим результатом є встановлення факту, що для російської ідентичності громадян України найважливішими компонентами є повага до український традицій, любов до України, громадянська лояльність щодо України та повага до української національної символіки. І спостерігаються зміни, порівняно з 2013 р.: дуже суттєво зменшилася підтримка тези про те, що Україна та Росія повинні бути однією державою, а також дещо зменшилася підтримка тези про те, що в України та Росії є спільна культура.
  2. Історична пам’ять. Якщо подивитися на динаміку змін щодо свят, які відзначають респонденти, то загалом ситуація залишається незмінною. Хоча є два винятки: на 30% зменшився відсоток опитаних, які святкують 23 лютого, а також до 15,6% зріс відсоток тих, хто святкує 14 жовтня. Якщо ж говорити про історичні постаті, що є спільними для більшості опитаних, то ми можемо знайти лише одну таку постать – Тараса Шевченка. Загалом же дослідження виявило існування не двох моделей пам’яті – української та радянської, а чотирьох: української, імперської, віктимної та радянської. Остання ж означає не стільки нелояльності до України, скільки радянську українську ідентичність, яка має певний ухил в бік підтримки ідеї про східнослов’янську єдність ,але тим не менше все одно є українською.
  3. Пам’ятники. Якщо говорити про відповіді на питання, кому слід ставити пам’ятники, то за даними 2015 р. є лише дві групи постатей, яким пам’ятники хочуть поставити більше половини опитаних – Небесній сотні (62,7%) та учасникам АТО (70%).

Доповідь викликала низку запитань та коментарів.

metodseminar _ Sereda _ 3

Зокрема, в дискусії взяли участь Сергій Стуканов, який поцікавився, якою ж є роль освіти у формуванні національної пам’яті, Орест Друль, який висловив низку міркувань щодо методики аналізу отриманих даних та Олег Яськів, який запропонував доповнити аналіз масових опитувань дослідженнями еліт, що впливають на формуванні ідентичностей.

metodseminar _ Sereda _ 4

Також Андрій Клімашевський поставив питання щодо ґендерних відмінностей комемораційних практик, а також щодо впливу травми на історичну пам’ять та ідентичність. Ірина Склокіна поцікавилася, чи ставлення до Небесної сотні та бійців АТО є об’єднуючим чинником в “проблемних” регіонах, тобто тих частинах України, які перебували під окупацією, а Наталія Отріщенко, уточнила методологію і деталі якісного дослідження добровольців.

Роман Кісь висловив методологічний коментар про епістемологічний статус поняття “історична пам’ять”, а також підкреслив плинний та дискурсивний характер пам’яті та ідентичностей. Окрім того, Юрій Зазуляк висловив методологічне зауваження, що будь-яке інтерв’ю чи опитування є нерівноправним діалогом експертів з респондентами, а тому дані виходять дещо зміщеними, а Світлана Одинець, запитала, чи існують вже розроблені теоретичні пояснення регіональної строкатості України, яку неможливо розділити на чіткі і однозначні регіони. Антоніна Колодій висловила низку міркувань щодо важливості просвітницької діяльності, щоб змістити уявлення про ідентичність з етнічних категорій до політичних. Леонід Зашкільняк наголосив, що будь-які процеси самоідентифікації містять і кон’юнктурний компонент, який може змінюватися – залежно від часу та умов опитування.

metodseminar _ Sereda _ 5metodseminar _ Sereda _ 6

 

Підсумував дискусію Ігор Марков, який підкреслив роль таких досліджень в кращому розумінні змін в Україні, а також підкреслив важливість подієвості війни у формуванні ідентичності.

огляд підготував Данило Судин
фотографії Петра Чорнія

Аудіозапис семінару можна прослухати тут.

Напишіть відгук