Інститут народознавства НАН України

Відділ Соціальної Антропології

Березень 25th, 2016

Участь жінок у протестах на Євромайдані 2013–2014: патріархатні та егалітарні гендерно-рольові сценарії

Tamara Martsenyuk _ foto

25 березня 2016 р. відбувся черговий Методологічний семінар Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України на тему “Участь жінок у протестах на Євромайдані 2013–2014: патріархатні та егалітарні гендерно-рольові сценарії” за участі Тамари Марценюк, кандидатки соціологічних наук, доцентки кафедри соціології НУ “Києво-Могилянська академія”.

Представлене дослідження здійснено в парадигмі соціального конструктивізму ­– теорії пізнання соціальної реальності, яка вивчає особливості створення людьми соціальних феноменів, що згодом ними ж інституціоналізуються і стають загальноприйнятими традиціями. У контексті цього дослідження, соціально-конструктивістський підхід використано з метою критики біологічного детермінізму, або есенціалізму. Зокрема, на прикладі Майдану, піддано сумніву статево-рольовий підхід, за яким кожній статі наперед визначені усталені соціальні ролі, і якщо індивіди виконують їх доречно, то суспільство, нібито, функціонує злагоджено.

metodseminar _ Martseniuk_ 1

Такі теоретико-методологічні засади дозволили дослідниці провести компаративний аналіз двох дискурсів – патріархатного та егалітарного, які, формуючи суспільну думку, а згодом й свідомість, представляли й візуалізували участь жінок у протестах на Майдані 2013–2014 років. Вони також створили можливість поглянути на Майдан як на гендерований простір протесту, в якому протестне середовище, загалом, відтворювало гендерні відносини в суспільстві, будучи, водночас, строкатим та неоднорідним. Саме ця гетерогенність протестувальників найкраще проявилася через низові ініціативи, в які активно долучалися і жінки.

Емпіричною базою дослідження були: візуальні і текстові матеріали про Майдан, розміщені у відкритому доступі (фото, відео, публічні виступи, інтерв’ю, журналістські матеріали); наукові статті українських та зарубіжних дослідниць, блоги учасниць та інформаційно-аналітичні відомості, отримані під час включеного спостереження. Авторка дослідження особисто долучалася до різних волонтерських ініціатив, зокрема, лікувально-допомогового характеру.

У часі тривання й одразу після Революції Гідності обидва дискурси формували своє бачення того, яким був Майдан.

metodseminar _ Martseniuk_ 2

 

ПАТРІАРХАТНИЙ ДИСКУРС

Патріархатний дискурс зображу(є)вав Майдан як маскулінне середовище – мілітарний простір, возвеличуючи смерть, героїзуючи та нормалізуючи насильство. Важливим його елементом – була сакралізація простору протесту. Водночас, на думку дослідниці, для жінок в ньому не залишилося місця. У такому дискурсі жінки виключені з т. зв. “політик пам’яті”. Для них передбачена лише роль матерів, які повинні народити майбутніх героїв. Натомість “тилу” Революції, тому, що поза барикадами, – щоденному життю і підтримці, – не надають належного значення, а ці події оцінюються, як менш важливі чи значимі. Поза увагою “політик пам’яті”, що їх творить, і водночас, які творять патріархатний дискурс, також залишилися й ті активіст(к)и, які, умовно кажучи, не потрапили на відео чи фотографії з перших ліній барикад. Хоч, якщо ретельніше проаналізувати весь активізм, що існував навіть лише навколо протестного руху, можна навести низку прикладів, коли люди жодного разу не були безпосередньо в протестному середовищі (просторі), про них не писали газети і їх не показували по телебаченню, проте вони теж зробили вагомий внесок у “спільну справу” Революції.

Таку вибірковість дослідниця пояснює тим, що політика патерналізму, яка, по суті, формує, підтримує й використовує патріархатний дискурс і, водночас, підтримується ним, передбачає, що держава чи домінуюча соціальна група або структура під час різних соціальних потрясінь чи конфліктів, вирішує, що потрібно когось виділити і оберігати як таких, що, на думку ініціаторів, не здатні вирішувати як їм діяти чи що робити в небезпечних ситуаціях. Під час Майдану під таку “опіку”, яка, до певної міри, визначалася позбавленням суб’єктності, потрапили жінки. Її прикладом були заклики зі сцени до жінок і дітей тимчасово покинути простір протесту під час неодноразових загроз та спроб “зачищення” Майдану.

Важливою рисою патріархатного дискурсу є те, що він чітко структурує простір протесту за гендерною ознакою, визначаючи та обумовлюючи рольову участь у ньому як чоловіків, так і жінок. Зокрема, жіночий простір на Майдані часто означений кухнею, як “традиційним” місцем, де жінки могли реалізувати свій “революційний потенціал”, а також доглядова, миротворча та розважальна праця. Проте, чоловіки також були обмежені у виборі способу свого доручення до протестних акцій, оскільки патріархатний дискурс їм “призначив” виконати свій “чоловічий обов’язок”, тобто бути “на передовій” барикад, наражати себе на небезпеку чи, навіть, смерть. На противагу цьому образу, жінки, поєднуючи гендерні й національні ознаки, також уособлювали віктимні образи стражденної нації – України.

 

ЕГАЛІТАРНИЙ ДИСКУРС

Як і будь-яке гетерогенне середовище, Майдан творив дискурси альтернативні до патріархатного, які опиралися на егалітарні гендерно-рольові сценарії. Особливо їх побільшало після того, як Майдан цілковито набув парамілітарного характеру й перетворився на т. зв. “Січ”, учасники якої організовували різні сотні, з чіткою структурою і субординацією. Свої ж об’єднання творили й жінки.

Наприклад, видимою мілітарною альтернативою жіночої присутності на Майдані була 39 жіноча сотня самооборони Майдану. Її сотниця, згодом, стала радницею міністра оборони України. Крім того, були й інші форми видимої групової самоорганізації жінок, зокрема, жіноча чота 16 сотні самооборони Майдану, яка складалася з чоловіків.

Жінки також творили й низові групові ініціативи, які не були, так би мовити, легалізовані чи визнані іншими парамілітарними об’єднаннями Майдану. Існували вони не лише в Києві, але й в інших містах України, де відбувалися акції протесту. До прикладу, йдеться про Жіночу сотню Запоріжжя, Сестринську сотню Дніпропетровська, Жіночу сотня імені Ольги Кобилянської тощо. Окрім миротворчих, вони часто проводили правозахисні публічні акції.

Важливою складовою егалітарного дискурсу були мілітаризовані образи жінок з історичною проекцією – “козачки” чи “бандерівки”; фото та відеоматеріали, на яких жінки спільно з чоловіками виконують важку фізичну працю: будують барикади, приносять шини та дрова для вогнища, а також сміливо вступають у “дискусії” з “Беркутом” чи іншими силовиками і навіть ризикували життям час розстрілів на Майдані, що також є частиною т. зв. “героїчного” дискурсу.

Окрім мілітарних об’єднань, жінки брали активну участь в діяльності “альтернативних” сотень Майдану: інформаційній, правовій, аналітичній, мистецькій того. Жінки також відіграли провідну роль у творенні та функціонуванні медичної служби Майдану, а також були серед тих, хто рятували поранених під обстрілом снайперів.

Загалом, підсумувала дослідниця, егалітарний дискурс був абсолютно альтернативним до патріархатного, часто протилежним до тих стереотипів, які він творив, підтримував і транслював. Важливо те, що обидва дискурси творилися з індивідуальних та суспільних уявлень та поведінкових практик учасників Майдану, у тому числі й жінок. Прикметно, що ці гендерно-рольові сценарії були і є інтерналізовані, тобто вони (не)свідомо відтворювалися й відтворюються досі пересічними учасниками подій, інколи призводячи до їх поєднання чи накладання.

metodseminar _ Martseniuk_ 3

 

КОМЕНТАРІ ТА ПИТАННЯ

Модераторка методологічного семінару Світлана Одинець прокоментувала, що деякі дослідники вважають включення жінок у мілітарні об’єднання, підсиленням маскулінного дискурсу і патріархатних стосунків. Однак, існує протилежна думка, що саме такі дії з їхнього боку не “підсилюють” патріархатний дискурс, а, навпаки, “розмивають” його, роблячи більш егалітарним, орієнтованим на творення нормальних громадянських практик з доступом до рівних можливостей.

metodseminar _ Martseniuk_ 4 Тамара Марценюк відповіла, що в цій проблематиці вважає найбільш ефективною стратегію ліберального фемінізму, яка полягає в конструктивній критиці і включенні в існуючі соціальні структури (наприклад, в армію), де домінують чоловіки, змінюючи їх з середини своєю (взаємо)дією.

Данило Судин поцікавився, які жіночі моделі поведінки мають бути в соціальних середовищах, де переважають чоловіки, щоб відрізнятися від них, а також, які образи жінки мають творити, щоб не розчинитися у маскулінному дискурсі / середовищі?

На що Доповідачка зауважила, що виразна гендерна поляризація, – гіпермаскулінність на противагу радикальній фемінності (сескуалізованій чи пов’язаній з доглядовою/допоміжною працею), – притаманна патріархатному дискурсу. Її уникнення може бути таким критерієм, який визначатиме моделі поведінки усіх членів соціальних груп, як чоловіків, так і жінок.

metodseminar _ Martseniuk_ 5

Серед інших учасників семінару Ігор Держко запитав, що дослідниця розуміє під позитивізмом, а Ганна Заремба-Косович поставила запитання: чи є які-небудь особливості, або відмінності в презентації образів і видів участі жінок в різних джерелах, з яких бралась інформація для дослідження. Тамара Марценюк відповіла, що не проводила кількісний контент чи візуальний аналіз, тому не може відповісти на останнє питання, оскільки не ставила собі за мету це зробити в своєму дослідженні.

огляд підготував Петро Чорній
фотографії Данила Судина

Відеоматеріали семінару можна переглянути тут.

Напишіть відгук