Пам’ять етнічної різноманітності в місцевих газетах: 600-річний ювілей міста Чернівці

  • 29 Жовтня, 2015

29 жовтня 2015 р. відбувся черговий Методологічний семінар відділу соціальної антропології НАН України на тему: “Пам’ять етнічної різноманітності в місцевих газетах: 600-річний ювілей міста Чернівці” за участю Нікласа Бернсанда.Модератором події був Петро Чорній, к.і.н., науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України.

Ніклас Бернсанд – аспірант Східно та Центральноєвропейських студій в  Лундському університеті (Lund University, Sweden) та координатор наукових проектів Центру європейських досліджень  у цьому ж університеті , чиї наукові інтереси охоплюють вивчення дискурсів культурного різноманіття та політики пам’яті у містах Центрально-Східної Європи.

1

У своїй доповіді дослідник поділився результатами аналізу місцевої преси (п’яти газет різного формату) на предмет того, яким чином відзначення 600-річного ювілею Чернівців у 2008 р. стимулювало суспільні рефлексії щодо мультикультурного розмаїття громади міста у довоєнний час, а також того, які саме етнічні групи і в який спосіб були репрезентовані у ювілейних газетних публікаціях. Насамперед, Ніклас Бернсанд окреслив концептуальну рамку свого дослідження, запропонувавши такі ключові категорії: тягар минулого (burdern of the past) та вибір минулого (choice of the past, Georges Mink), отруйне минуле (toxic past, Jeffrey Olick) та потенціал минулого (past potentialities, Astrid Erll). Вони окреслюють ставлення до минулого та визначають спосіб використання його у політиці пам’яті.

2

Дослідник наголосив, що ЗМІ не продукують історичні знання, але доносять певні відомості про минуле до авдиторії, і в процесі медіалізації історичні знання зазнають певних (часом значних) інтерпретацій. Газети зазвичай звертаються до певних історичних тем невипадково, а насамперед тоді, коли певна подія, період чи постать з минулого викликає неоднозначні тлумачення, дискусію, дає підстави для різних оцінок і таким чином провокує суспільний інтерес. Ювілей міста став такою провокацією, яка через звернення до спільного минулого дає змогу кристалізувати дискурси про колективну ідентичність. Меморіальна культура у Чернівцях, на думку дослідника, має свої особливості: (а) місто посідає відносно маргінальне місце у національній парадигмі; інсклюзивність та амбівалентність історичної пам’яті – у місті співіснують національний і радянський історичні наративи (у музейних експозиціях одночасно представлені обидві версії історії); спостерігається низький рівень конфліктів на ґрунті комеморативних практик в міському ландшафті (що проявляється, наприклад, у відсутності особливо суперечливих назв у топоніміці). Міський ландшафт вирізняється слабкою десовєтизацією, проте простежується паралельна поступова його українізація.

3 (1)

Мультикультурне минуле у міському просторі представлене головно через символічну меморіалізацію та символічний плюралізм (переважно, через топоніміку та меморіальні знаки).У місті функціонує низка національно-культурних товариств, які демонструють тенденцію до етнічної сегментації пам’яті – формування та культивування історичних наративів для “внутрішнього” вжитку в межах певних етнічних спільнот міста.

Ніклас Бернсанд докладно зупинився на понятті “буковинська толерантність”, яке перетворилося на загальновживане кліше і стало візиткою міста, предметом гордості чернівчан. Характерно, що різні суб’єкти мнемонічних дискурсів вкладають різний смисл у це поняття, виходячи з власних політичних інтересів, проте усі вони апелюють саме до толерантності як історичної традиції, ідеальним втіленням якої був період панування Габсбургів  – “золотий вік” мультикультурності, мирного співіснування і взаємоповаги різних етнічних груп. При цьому традиція “буковинської толерантності” здебільшого не сприймається як така, яку слід застосовувати у сучасному контексті по відношенню до “інакших” (людей іншої раси чи сексуальної орієнтації).

Аналіз ювілейних публікацій у місцевих газетах показав, що довоєнна етнокультурна різноманітність міської громади у них не заперечується і не замовчується, а навпаки – простежується сталий наголос на позитивному внеску різних етнічних груп у розвиток міста. При цьому сама колишня мультикультурність використовується як аргумент на користь засадничої європейськості Чернівців. Толерантність та розмаїття становлять ядро культурної пам’яті чернівчан, яка у брендингу міста  опирається на високу німецькомовну (єврейську) культуру доби Австро-Угорщини (літературу, мистецтво), проте жодним чином не артикулює їдишомовний єврейський пролетаріат того часу. З іншого боку, визнаючи та наголошуючи на етнічному розмаїтті довоєнної міської громади, газетні публікації не проблематизують тему її втрати: куди, як і чому зникли усі ці етнічні групи? Яким чином повоєнне покоління чернівчан вибудовує свою тяглість і спадкоємність з довоєнною міською культурою і спільнотою? В ювілейних публікаціях етнокультурне розмаїття минулого трактується як ресурс, а не як виклик, його болісні і суперечливі сторони не артикульовані.

4

Туристичні індустрії міста культивують ностальгію за ідеалізованим часом загального добробуту, стабільності і гармонії часів правління Габсбургів, виказуючи особливий інтерес до споживацьких та розважальних практик тієї доби, які втілюються у комерційних проектах (кав’ярнях, ресторанах тощо). Водночас українська культура позиціонується як насамперед селянська і представляється через традиційні етнографічно-фольклорний наратив Буковини як “пісенного краю”, народного ужиткового мистецтва та української кухні. Таким чином, австро-угорська традиція репрезентується мультикультурним містом на противагу до української традиції, репрезентованої сільськими фольклорно-етнографічними наративами. Дискурсивно європейська ідентичність Чернівців (через колишню мультикультурність і толерантність) поєднується з українською ідентичністю (через звернення до національного коріння).

Таким чином, відзначення ювілею міста стало каталізатором мнемонічних дискурсів у засобах масової інформації та спричинилося до збільшення медійних репрезентацій тих етнічних груп, що до Другої світової війни складали ядро міської громади (євреї, німці, поляки, румуни). Проте, річниця не спонукала ширшої дискусії щодо зв’язків між сучасними чернівчанами та їхніми попередниками, та не дала більше знань про долю попередніх мешканців міста.

Доповідь викликала жваве обговорення, присутні поставили дослідникові низку запитань про методологічні аспекти його дослідження, так і щодо ширших питань політики пам’яті та проблем мультикультурності.

5

У відповідь на запитання п. Оксани Гук, к. філос. н., доцентки кафедри політичних наук та філософії Львівського регіонального інституту державного управління про можливі наслідки замовчування важкої і болючої пам’яті, Ніклас Бернсанд навів приклад трагічної долі шведських ромів – етнічної групи, що живе у Швеції понад 500 років. У ході модернізаційних процесів вони зазнали великої дискримінації (примусової стерилізації жінок, вилучення дітей для виховання в інтернатних закладах тощо), яка  мала катастрофічні наслідки для культури цього народу – їхні мову та звичаї було майже втрачено, проте про цю трагедію мовчали понад 50 років. З великим запізненням було визнано злочин і почали вживати заходів з усунення його наслідків, з подолання історичної травми.

Соціологиня Ганна Заремба, молодша наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України поцікавилася спостереженнями дослідника щодо рівня і форм комерціалізації мультикультурності у міському просторі Чернівців. У порівнянні з Краковом та Будапештом, на думку Нікласа Бернсанда, Чернівці не перетворили свою єврейську спадщину на туристичну атракцію, та й інших етнічно-тематичних закладів (кафе чи ресторанів) у місті нема, хоча у туристичних індустріях активно використовується тема австрійського минулого.

Ігор Держко, д.філос.н., професор, завідувач кафедрою філософії та економіки Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького поцікавився, яке ставлення до приєднання Буковини до СРСР відображають місцеві газети. Виявилося, що у своїх ювілейних виступах (опублікованих в локальній пресі) місцеві посадовці вибудовують тяглість з повоєнним періодом в історії краю, ототожнюючи нинішніх чернівчан з “нашим” повоєнним людом; водночас помітні спроби віднайти спадкоємність і з довоєнним населенням Буковини, яке втім все ще вважається “іншим” – для сучасних чернівчан це радше  попередники, а не предки.

6

Етнологиня Оксана Годованська, наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України поцікавилася, чи існує у Чернівцях російська спільнота та місцеві російськомовні газета. Ніклас Бернсанд повідомив, що попри значну частку російськомовних мешканців, росіяни  нічим не виділяються у міському просторі. Два російські національно-культурні товариства фактично не демонструють жодної активності, а місцевої преси російською мовою нема. У публічному дискурсі часто йдеться про російську мову, але не про росіян як етнічну групу міста.

Ігор Марков, к.іст.наук, завідувач відділом соціальної антропології Інституту народознавства НАН України запитав про ставлення повоєнного прийшлого єврейського населення до довоєнної єврейської культурної спадщини. За спостереженнями Нікласа Бернсанда, повоєнне (радянське) єврейство не відчувало спадкоємності і тяглості з мешканцями цього краю, проте в пострадянський період чернівчани-українці відчувають більшу лояльність до довоєнних місцевих буковинських євреїв та мають певні упередження до радянських євреїв. Однак єврейська громада міста намагається знайти та підтримувати наративи, які близькі євреям усього світу – насамперед, пам’ять про трагедію Голокосту, яка стає чинником об’єднання.

7 (1)

У відповідь на запитання Оксани Кісь, к.іст.н., докторантки Інституту народознавства НАН України щодо присутності негативних етнічних стереотипів у місцевій пресі, Ніклас Бернсанд відповів, що він не простежив жодних ксенофобських чи антисемітських натяків у публікаціях про різні етнічні групи, хоча рівень рефлексивності щодо питань етнокультурного різноманіття різниться залежно від формату, цільової авдиторії та власника видання.

8 (1)

Петро Чорній, к.іст.н., науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України запитав, як діяльність місцевих національно-культурних товариств впливає на пам’ять про мультикультурність у Чернівцях? Виявилося, що у місті діє чимало таких товариств (єврейське, румунське, польське, німецьке, вірменське та ін.), проте вони переважно займаються питаннями розвитку і репрезентацій власної етнічної культури та пам’яті. Добрим прикладом виходу за межі власних етнічних середовищ є путівник містом, підготований і виданий “Українським домом” у співпраці з різними національно-культурними товариствами, який містить різні маршрути етнічних мандрівок Чернівцями – розкриваючи культурну спадщину кожної спільноти.

Представлена на Методологічному семінарі розвідка є частиною дисертаційного дослідження Нікласа Бернсанда. Її незабаром буде опубліковано у збірнику Whose Memory? Which Future? Remembering Ethnic Cleansing and Lost Cultural Diversity in Eastern, Central and Southeastern Europe” (Berghahnbooks, 2015)

Огляд підготувала Оксана Кісь

Аудіозапис методологічного семінару за участю Нікласа Бернсанда: