Інститут народознавства НАН України

Відділ Соціальної Антропології

Квітень 21st, 2016

Спогади про Жовтневу революцію: інструмент творення більшовицької історії та формування «нової людини» (1920-ті роки)

Metodseminar _ Klymenko _ 1

21 квітня 2016 р. відбувся черговий щомісячний Методологічний семінар Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України на тему: Спогади про Жовтневу революцію: інструмент творення більшовицької історії та формування нової людини (1920-ті роки). Своїми дослідженнями ділилася Оксана Клименко аспірантка кафедри історії НУ “Києво-Могилянська академія”, наукова співробітниця Національного музею історії України.

Доповідачка представила аналіз практик конструювання пам’яті про “жовтневу революцію” у 1920-х рр. в особистих спогадах її учасників та свідків – першого масштабного радянського “проекту пам’яті”. Значну увагу дослідниця приділила специфіці виникнення та проблемам інтерпретації перших радянських его-документів: зупинилася на творенні “правильної” версії спогадів про революцію; на практиках навчання життєписанню “по-більшовицьки”; на техніках групового “пригадування” жовтневої революції під час т.зв. вечорів пам’яті, через заповнення анкет учасників революційних подій, тощо.

Metodseminar _ Klymenko _ 2

 

Вже у перші роки після жовтневого більшовицького перевороту 1917 р. історики-марксисти здобули особливий політично-значущий статус: більшовики покладали на них місію легітимації нової влади шляхом написання нової історії на основі класово-партійного принципу. Центральною подією у ній мала стати більшовицька революція. Цю роботу було покладено на спеціально створену державну інституцію – Комісію з вивчення історії жовтневої революції та історії Комуністичної партії, Істпарт.

У термінологічному змаганні щодо іменування подій жовтня 1917 р. першість здобула назва “жовтнева революція” (супроти циркулюючих у перші роки радянської влади назв “жовтневий переворот” та “жовтнень 1917 року”).

Для розуміння феномену жовтневої революції в радянській історіографії продуктивним є поняття, запропоноване Fredrick Corney (1998), де він називає його “пам’ятним проектом”, звертаючи увагу на інституційне творення рамок пригадування про цю подію, її конструювання як цілеспрямовані зусилля більшовиків у перші десятиліття.

Комісію з вивчення історії жовтневої революції та історії Комуністичної партії, Істпарт було створено у 1920 р. для збирання, опрацювання та публікації матеріалів з історії компартії та революції, організації виставок та інших просвітньо-пропагандистських заходів, видання спогадів тощо. Метою Істпарту було творення нової “правильної” більшовицької історії на противагу “буржуазним наклепам” та “ворожим” наративам про революцію. Тому одним із завдань було збирання і створення джерел-спогадів про партію і революцію її членів та учасників події.

Metodseminar _ Klymenko _ 3

 

Істпарт потерпав від браку фінансів, професійних кадрів та важелів впливу, тому його робота на місцях головним чином ґрунтувалася на залученні місцевих добровільних помічників та ентузіастів (вчителів шкіл, студентів, активістів), які створювали різноманітні групи сприяння, гуртки та інші ініціативи, спрямовані на збирання спогадів про революцію.

Істпарт прагнув навчити свідків пригадувати пережите правильно, зосереджуючись не на власних переживання, особистому досвіді чи поглядах, а на самих подіях та ролі більшовицької партії у них. Істпарт використовував різні форми роботи зі спогадами: освіченим більшовикам надсилали листи з проханням відповісти на запитання анкети та письмово викласти свої мемуари; для малоосвічених влаштовували вечори спогадів, де вони колективно ділилися пережитим і спільно “виправляли” і уточняли “хиби” своїх спогадів.

Для координування процесу написання і збирання спогадів було розроблено спеціальні інструкції-методички: “Конспект-мінімум для спогадів” Миколи Батурина (1921 р.) та методичний нарис “Як треба писати спогади” Йосифа Геліса (1925 р.). Ці документи містили вказівки щодо того, яка саме інформація заслуговує на виклад, які теми і аспекти слід висвітлювати у спогадах, а що слід залишити осторонь. Центральними питаннями, на яких належало зосередитися мемуаристові, були партійні організації та їхня діяльність, керівники партосередків, події самого жовтневого перевороту тощо, тоді як погляди, переживання та обставини особистого життя автора висвітлювати не належало.

Спогади видатних діячів більшовицької партії публікували у центральних органах Істпарту – журналах “Пролетарская революция” і “Летопись революции”. Тут таки публікували спогади з різних регіонів країни, щоб засвідчити факт революції, яка начебто відбулася одночасно і по всій території України. Є підстави вважати, що надіслані спогади зазнавали значного редагування і купюр у процесі підготовки до публікації –  з огляду на потребу формування єдино-правильного наративу революції.

1927 рік – десятиріччя революційних подій – засвідчив значний сплеск публікацій спогадів у формі збірників свідчень пересічних партійців та відповідних дописів у місцевій пресі. У цих матеріалах простежувалося більше інформації про самих авторів, менше редакторських втручань. Наскрізним дискурсом таких публікацій була героїзація учасників революції, конструювання образу ідеального революціонера-більшовика, до смерті відданого своїм переконанням і справі партії, формування образу спільного “ворога”.

Істпарт був фактичним організатором та виконавцем першого радянського “проекту пам’яті”, що мав на меті легітимізацію більшовицької влади та закладання основ радянської історії. Сформовані Істпартом методи і форми конструювання історії знайшли свій подальший розвиток у пізніших пропам’ятних проектах та формуванні радянської “імперії пам’яті” у 1930–40-х рр.

Metodseminar _ Klymenko _ 4

 

Під час обговорення доповіді було поставлено низку запитань та висловлено деякі коментарі.

Петро Чорній, к.і.н., науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України поцікавився, якою мірою радянська етнічна політика 1920-х рр. (відома під назвою “коренізація”) проявила себе у специфіці діяльності підрозділів Істпарту на території України? У відповідь доповідачка зауважила, що це проявилося головно у публікації спогадів про місцеві події жовтня 1917 р. у різних регіонах України та у виданні республіканського журналу Істпарту “Летопись революции” у Харкові.

Metodseminar _ Klymenko _ 5

Оксана Кісь, к.і.н.,ст.н.с., докторанстка відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України поцікавилася, чи існує можливість порівняти оригінальні рукописи спогадів про революцію, надіслані до Істпарту з їх опублікованими версіями з тим, щоб виявити, які саме зміни вносилися і до якої міри оригінали зазнавали редагування? Доповідачка поінформувала, що оригінальних рукописів збереглося вкрай мало, наявні архівні колекції неналежно впорядковані, тому здійснювати такі порівняння в систематичний спосіб неможливо. Однак є підстави вважати, що на місцевому рівні коректив у спогади, призначені для публікації в пресі, вносили менше.

Петро Чорній поставив запитання щодо застосування методів усної історії при вивченні цієї теми. У відповідь доповідачка зауважила, що в усній формі спогади про революцію представляли лише під час так званих “вечорів пам’яті”, де здійснювалося стенографування виступів з подальшою публікацією стенограм. Однак зважаючи на повну керованість перебігу таких вечорів (які відбувалися за заданими згори сценаріями) та високу вірогідність суттєвого редагування змісту стенограм, довіряти цьому типу джерел так само, як матеріалам усноісторичних досліджень, не можна.

Олена Федорчук, к.мист., ст.н.с. віділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України просила уточнити, у чому полягав особливий статус істориків після жовтневого перевороту, адже і в імперській Росії історики писали історію імперії та царської династії. О. Клименко пояснила, що особлива політична місія більшовицьких істориків полягала у створенні цілком нового історичного наративу, який мав би легітимізувати радянську владу та державу, і саме цій меті була підпорядкована діяльність Істпарту зі створення “правильних” потрібних спогадів про революцію як поворотну історичну подію.

Петро Чорній уточнив, що саме в роки Першої світової війни почалося активне використання пропаганди як одного з потужних засобів мобілізації мас, то ж більшовики використали історію як один з інструментів такої пропаганди.

Metodseminar _ Klymenko _ 6

Ігор Марков, к.і.н., завідувач відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України продовжив цю тему, зазначивши, що описана доповідачкою діяльність Істпарту була супермодернізаційним проектом, оскільки він наперед закладав конструкцію “ходу історії”, для якої наративи спогадів були тільки будівельним матеріалом. І ця конструкція в довершеному вигляді дійшла до кінця існування Радянського Союзу. Подібного тоталітарного проекту не могло бути в дорадянську епоху Російської імперії з історичних і технологічних причин. Тотальний контроль за суспільною свідомістю тоді був ще неможливим, відтак, цензура лише не допускала того, що входило в явну суперечність з історичним ґранд-наративом. Натомість, сучасний російський пропагандистський проект демонструє чітку технологічно-смислову взаємоузгодженість усіх змістовних складових і в цьому сенсі демонструє спадкоємність щодо обговорюваного проекту конструювання пам’яті про жовтневу революцію.

Оксана Кісь звернула увагу на подібності, які простежуються у діяльності Істпарту та Українського інституту національної пам’яті, завданням якого є творення українського національного історичного наративу. В українській історичній науці все ще зберігається значна політизація дослідницьких практик та ідеологічна заангажованість самих учених, що є безпосереднім наслідком радянських історіографічних традицій обслуговування влади.

Metodseminar _ Klymenko _ 7

Роман Кісь, ст.н.с. відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України звернув увагу на той факт, що попри жорстке декларування і наголошення класового принципу у революційних подіях та партійній діяльності, на практиці серед більшовиків та учасників їхніх заколотів була значна частина декласованих елементів.

Петро Чорній поцікавився, коли саме дискурс “Великої Жовтневої соціалістичної революції” повністю усталився в СРСР і був сприйнятий на місцевому рівні як єдиний спосіб бачення подій жовтня 1917 р.? Доповідачка відповіла, що таким поворотним моментом можна вважати 20-і роковини революції, коли в радянській історичній пам’яті події жовтня 1917 р. набули остаточної інституціоналізації. Однак лише у перше десятиріччя після жовтневого перевороту увага до історії тих подій була особливо жвава, згодом її відтіснили пізніші події радянської історії.

 

огляд підготувала Оксана Кісь
фотографії Світлани Одинець

 

Відеоматеріали семінару можна переглянути тут.

 

Напишіть відгук