Винайдення “сексуальності”: капіталізм, націоналізм та продукування етнографічних знань в кінці XIX – на початку XX століття (на прикладі звичаю дошлюбних ночівель молоді)
- 2 Грудня, 2015
10 грудня 2015 року відбувся черговий Методологічний семінар Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України на тему «Винайдення “сексуальності”: капіталізм, націоналізм та продукування етнографічних знань в кінці XIX – на початку XX століття (на прикладі звичаю дошлюбних ночівель молоді)» за участі Марії Маєрчик, антропологині, кандидатки історичних наук, cтаршої наукової співробітниці Інституту народознавства НАН України.
Доповідачка запропонувала пост-структуралістське, квір-теоретичне розуміння традиції дошлюбних ночівель. Зокрема, як на перетині дискурсів – сексуальності, капіталізму, націоналізму – формувалися етнографічні знання про спільні спання молоді. Такий підхід допоміг сформувати цілковито нову візію традиції, вийти із глухого кута позитивістичних протиріч, і пояснив, чому носії культури не бачили протиріччя у своєму несподіваному звичаї.
У своїй презентація дослідниця представила аудиторії три основні тези:
- Сексуальність є історично специфічною та змінною. «Сексуальності колись не було, і, можливо, колись і не буде».
- Сексуальність – це форма влади.
- Знання завжди є політичним та заангажованим.
Дослідження сексуальності Марія Маєрчик проводить на прикладі традиції дошлюбних ночівель молоді. При цьому використовує постструктуралістські та пост-конструкціоністські теорії, зокрема квір-теорію та феміністичну теорію ситуйованої об’єктивності.
Традиція дошлюбних ночівель молоді – це звичаєвий, санкціонований триб поведінки, який не порушував нормативної поведінки та існував не тільки в українській культурі. Ця традиція є яскравим прикладом того, як в одній культурі водночас поєднувалися вимоги до дівчини щодо цнотливості, недоторканості і соромливості та спання з хлопцями (організація ліжка). Ці протиріччя були очевидними для дослідників XIX століття, тоді як для носіїв культури традиція була логічною та послідовною.
Науковці хотіли подолати ці протиріччя і ставили питання позитивістського характеру: «Що робили молоді люди, коли спали разом?». Натомість М. Маєрчик, послуговуючись конструктивістською традицією, переформульовує запитання: «Чому носії культури не бачили протиріч? Звідки взялися ці протиріччя?».
До XIX століття традиційна культура практично не цікавили вчених. На початку ХІХ ст., в дискурсі романтичного націоналізму, почала героїзуватися історія, романтизуватися народне життя (моральне, чисте, стримане, цнотливе, тверезе, стійке до спокус модерності). В руслі дискурсу романтичного націоналізму формуються дисципліни, що згодом отримують назву фольклористика та етнографія.
Відповідно до дискурсу романтичного націоналізму, який переважав в народознавчих дисциплінах до 1870-х рр., дошлюбні ночівлі молоді визначалися як стримані та цнотливі. З середини 1880-х рр. виникає новий напрямок – етнографія сексуальності (Ф. Вовк, І. Франко, В. Яструбов та ін.).
Слова і поняття «секс» і «сексуальність» в англійській мові з’явилися в другій половині ХІХ ст., а в українській мові – на початку ХХ ст. ( в 1910 р. в словнику “чужих слів” Зенона Кузелі) завдяки дослідженням з етнографії та фольклористики.
Поняття сексуальності пов’язане зі становленням капіталізму, і стає політичним дискурсом, бо «сексуальність», за словами М. Фуко, – це доступ одночасно і до життя тіла, і до життя роду.
Радикальні соціалістичні погляди піднімали питання лібералізації приватного життя. Нове покоління етнографів детально описували практики спільного спання, які інтерпретували як «статеві».
1978-1980 рр. – виходить трьохтомна праця М. Фуко «Історія сексуальності». Його тезу «сексуальність у нас була не завжди» треба розуміти методологічно. В процесі створення модерної сексуальності те, що було практикою, перетворилось на характеристику тіла, біологічну, психосоматичну рису, ідентичність гомо-, гетеросексуальність. Сексуальність стає «впаяною» у тіло, стає частиною ідентичності (а не тільки практикою).
Науковий вокабуляр сексуальності приходить з появою модерної сексуальності. Етнографи досліджували сексуальність з риторикою та поняттями модерної сексуальності, якими не оперували носії культури.
Цитуючи Марка Грушевського, доповідачка визначає протиставлення дошлюбних практик, «несправжніх»: «гра», «забава», «балуватися», «притула» та шлюбних практик, «справжніх»: «робити все, як слід», «не хитрувати», «настоящо», «по правді», «на ділі». Саме цей поділ практик на дошлюбні та шлюбні, пояснюють санкціонованість спільних ночівель молоді серед носіїв культури, які не мислилися як “репродуктивні”, “подружні” чи “статеві” і входили у «перелік дошлюбних легітимних практик».
Етнографи та фольклористи приходять в етнографічне поле з концептом сексуальності і з модерним концептом моральності. А моральна поведінка для традиційної культури мала дещо інше значення, ніж для модерної культури. Вчені самі продукували протиріччя, використовуючи мову сексуальності.
Доповідачка ілюструє, що обидва етногарфічні твердження – як «інтимні стосунки були» та «інтимних стосунків не було» – можуть бути водночас релевантними.
Опісля, доповідачка отримала кілька важливих методологічних запитань та коментарів.
Зокрема, Петро Чорній (Відділ соціальної антропології, Інститут народознавства НАНУ) поцікавився чи якимось чином церковна мораль впливала на дискурси романтичного націоналізму та етнографії сексуальності? Марія Маєрчик зазначала, що церква вважала традиційні узвичаєння неморальними язичницькими і не поділяла погляди ані вчених, що працювали в рамці романтичного націоналізму, а тим паче погляди тих вчених, що працювали в рамці дискурсу лібералізації приватного життя, дискурсу сексуальності.
Ірина Склокіна (Центр міської історії) мала кілька запитань до доповідачки. Чи можна розрізняти дискурси романтичного націоналізму та етнографії сексуальності? Чи виправдане використання концепцій М. Фуко, до яких вже лунало багато критичних зауважень? Чи розглядаються авторські дослідження у публічному вимірі? Марія Маєрчик відзначила, що категоріальний апарат і романтичного націоналізму, і етнографії сексуальності уґрунтовані на вокабулярі модерної сексуальності. .
Актуальність використання концепцій Фуко пояснюється, на думку дослідниці, розглядом влади не лише як репресивної, але й продукуючої сили. При цьому, ситуативна об’єктивність – це спосіб переосмислення явища при використанні різних концепцій.
Наталя Отріщенко (Центр міської історії) поцікавилася оцінкою чоловіка та жінки у дискурсах романтичного націоналізму та етнографії сексуальності. Та наскільки є актуальним звернення до націоналізму та капіталізму, які прийшли до нас із Заходу?
Емансипаційні ідеї пов’язані із дослідженням сексуальності. Проте, емансипативні дискурси романтичного націоналізму та етнографії сексуальності не є гендерно чутливими, в XIX столітті вони залишаються мізогінними та андроцентричними.
Обрання націоналізму та капіталізму, Марія Маєрчик пояснила через актуальність цих концептів у період створення етнографічних знань про норми статевого життя в традиційному селі.
Данило Судин (Відділ соціальної антропології, Інститут народознавства НАНУ) вдався у дискусію із доповідачкою, базуючись на action–network theory, представником якої є Б. Латур. Зокрема, звучала теза щодо продукування й використання дискурсів науковцями.
Роман Чмелик (Музей етнографії та художнього промислу, Інститут народознавства НАНУ) звернувся до можливості методологічного використання й розуміння поняття «традиція». Зокрема, він звернув увагу, що всяка традиція є конструйованою категорією, і це слід брати до уваги в сучасних дослідженнях.
Підготувала
Ганна Заремба-Косович
Відеоматеріали семінару можна переглянути тут.