Культурні механізми влади: теоретичні засади концепції та перспективи застосування в емпіричних дослідженнях
- 24 Листопада, 2016
24 листопада 2016 р. в рамках роботи Методологічного семінару Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України професорка кафедри соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Юлія Сорока виступила з доповіддю “Культурні механізми влади: теоретичні засади концепції та перспективи застосування в емпіричних дослідженнях”.
На початку свого виступу проф. Юлія Сорока одразу ж зазначила про необхідність окреслення визначення ключових понять, оскільки популярні їх трактування є доволі непродуктивними. Згідно з ними обидва терміни трактуються у “вузькому” розумінні. Зокрема, влада розглядається як мережа чітко окреслених інститутів, які можуть бути локалізованими в соціальному та фізичному просторах. Так само культура часто сприймається як сукупність пам’яток мистецтва або інституцій, відповідальних за збереження / творення цих пам’яток.
Щоб вийти за межі цих трактувань, доцільно звернутися до напрацювань Пітіріма Сорокіна та Мішеля Фуко. Перший запропонував концепцію соціокультурної динаміки, згідно з якою культура – це система значень, цінностей та норм, а також провідників, завдяки яким культура передається між поколіннями. А другий розширив межі поняття “влада”, ввівши концепт “влада/знання”, згідно з яким влада має дискурсивний характер. Тобто влада здійснюється не лише через фізичний примус та насильство, але і через символічні засоби – окреслення того, що є прийнятним і неприйнятним, помітним і непомітним, проблематичним і нормальним. Фактично, згідно з Мішелем Фуко будь-яка точка суспільної структури може бути описаною в термінах влади, адже в ній точно будуть ті, хто домінують, і ті, над ким домінують. Отже, владу не можна локалізувати до певних інституцій чи осіб – влада є розпорошеною в суспільстві, а тому присутня в будь-якому аспекті соціального життя.
Відштовхуючись від цих визначень, проф. Юлія Сорока окреслила культурні механізми влади як способи закріплення владних нерівностей шляхом створення та актуалізації значень, їх ієрархізації та наділення силою, тобто встановлення зв’язку між культурою та соціальною структурою. Доповідачка виокремила три елементи культури, які беруть участь у (від)творенні влади: символ, міф та ритуал, кожен з яких виконує певну владну функцію. Зокрема, символи забезпечують реалізацію такого аспекту влади як номінація, тобто “називання” осіб, об’єктів, якостей та процесів. Від того, як вони будуть названі, тобто класифіковані в системі значень, поширених в суспільстві чи соціальній групі, залежить і ставлення до осіб, об’єктів, якостей та процесів. Проте номінація завжди є результатом символічної боротьби, в результаті якої і усталюється певна легітимна номінація. Тобто інші значення, які програють в цій боротьбі, не зникають, але мають менше шансів бути озвученими. Отже, символічна боротьба не просто означає боротьбу способів опису довколишньої реальності, але також боротьбу за розподіл влади тих чи інших соціальних груп.
Номінація не означає автоматичного усталення влади – остання має бути легітимізованою, тобто сприйматися як законна в очах об’єктів влади. Функцію легітимації забезпечують ритуали – саме через таку практичну форму влада втілюється, тобто стає видимою в групі чи суспільстві. Проте також легітимація має і дискурсивний характер. Загалом можна виокремити три історичні форми легітимації владних порядків: фольклор, донаукові пояснення та наукові теорії. Важливо розуміти, що наукове знання також є ідеологічним та владним – попри те, що безпосередньо не включене до владних відносин. Адже навіть “об’єктивне” наукове знання може не проблематизувати ті чи інші питання, цим зберігаючи та відтворюючи існуючий соціальний порядок.
Третім елементом культурних механізмів влади є міф, який виконує функцію натуралізації владних відносин: він перетворює історичне, тобто штучне та змінне, на природне, тобто нормальне та незмінне – в уявленнях учасників соціального життя. Адже саме значення міфу є прихованим від прямої критики та усвідомлення – і діє опосередковано. Основою міфу є бінарні опозиції, а також категорія причини є замінена категорією провини. В такий спосіб міф натуралізує владні відносини, робить їх природними, непомітними та такими, що не можуть бути критикованими.
За цих умов роль дослідників та дослідниць – денатуралізовувати владні відносини, розкривати механізми, завдяки яким влада самовідтворюється.
Після лекції проф. Юлії Сороки відбулася активна дискусія. Одним з перших пролунало питання: якщо символ, ритуал та міф є засобами натуралізації влади, то якими мають бути засоби денатуралізації влади – також міфом, ритуалом та символом? Також розгорілася дискусія щодо того, чи писати про номінації як владний інструмент не є все ж критикою влади, аніж її підтримкою, тобто наукові теорії не є інструментом легітимації соціального порядку. Проте у відповідь пролунало заперечення одного з учасників дискусії, що науковці вже мають владу, адже говорять від імені досліджуваних індивідів, груп та суспільств, претендуючи на те, що саме голос науковців є коректною репрезентацією досвідів інших учасників соціального життя. Крім того, мова вже є владою, а тому будь-яке використання мови означає включеність до владних відносин.
У відповідь на ці тези проф. Юлія Сорока зазначила, що попри те, що мова вже є формою влади, ми можемо використовувати мову для того, щоб показувати, як працюють ті чи інші механізми влади, цим самим їх позбавляти своєї невидимої сили, робити їх об’єктами критики – і зміни. Так само і символічна влада науковців – не є абсолютною. Адже наука сама по собі є полем боротьби, а тому в ній є свої правила, які визначають, якими є статус та впливовість науковця чи науковиці. Втім, потрібно пам’ятати, що зміна правил може відбутися лише тоді, коли її будуть ініціювати ті, хто вже мають владу в полі науки. Відтак, можлива зміна в майбутньому владних відносин між наукою та рештою суспільства.
У відповідь на питання про те, чим ж є сила в соціальному житті, проф. Юлія Сорока зазначила, що сила – це абстракція, яка описує об’єм ресурсів, що можуть бути використані в боротьбі. І на запитання про те, чи не потрібно тріаду “символ-ритуал-міф” доповнити харизматичним лідером, вказала на те, що лідер є важливим в повсякденному розумінні влади, проте в теорії Фуко така влада є розсіяною, а тому не може бути сконцентрованою в одній особі. Так само некоректним є стверджувати, що в Україні немає влади як такої, адже це свідчить про те, що у влади відсутній єдиний центр. А тому влада – це лише тимчасовий результат у постійній боротьбі.
Низка питань стосувалася міфів. Зокрема, чи дискурсивна влада творить нові міфи, чи використовує існуючі. На це проф. Юлія Сорока зазначила, що міф потрібно розуміти не як наратив, що притаманне міфам в традиційних суспільствах. А тому влада переважно творить нові міфи, щоб приховати свій плинний характер. Але може використовувати й існуючі – за умови, що вони надаються до використання цією владою. І проф. Юлія Сорока погодилася із коментарем, що владу потрібно розуміти як на мікро-, так і макро-рівнях. І поєднати ці рівні в межах однієї аналітичної схеми можливо саме через категорії міфу, символу та ритуалу.
огляд підготував Данило Судин,
фото- / відео – Петра Чорнія
Відеоматеріали семінару можна переглянути тут.