Categories: 2017 рік Методологічний семінар Новини

Зрозуміти інших: інтеграційні процеси в Україні воєнного часу

11 Грудня, 2017

30 листопада 2017 р. відбувся Методологічний семінар Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України на тему: «Зрозуміти інших: інтеграційні процеси в Україні воєнного часу», за участю Оксани Іванкової-Стецюк – доктора соціологічних наук, провідного наукового співробітника, яка виконує обов’язки завідувача відділом соціальної антропології Інституту народознавства НАН України.

Під час семінару було проаналізовано процеси інтеграції та миробудування в територіальних громадах України воєнного часу. У 2014-2017 рр. в Україні відбулися події, які змінили конфігурацію соціуму, утворивши нову соціальну групу – вимушено переміщені особи. Проте, О. Іванкова-Стецюк пропонує визначати цю групу, як людей, які потерпають від військового конфлікту на Сході.

Доповідь базувалась на емпіричній базі таких проектів: «Оцінка та визначення потреб та можливостей діяльності Карітасу України у міграційній сфері» (2007-2008 рр.), «BrainNet-working» (2008-2009 рр.), реалізованих Карітасом України (у співпраці з сектором етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України, на основі якого у 2013 р. було створено відділ соціальної антропології), а також, «Забезпечення основних потреб потерпілих у конфлікті та сході України»(2016 р.), «Об’єднуючи людей заради миру» (2017 р.), здійснених командою Карітасу України, за безпосередньою участю доповідачки.

Теоретико-методологічними рамками дослідження є:

– концепції соцієтальної інтеграції, які пояснюють процеси взаємодії індивідів їхнім прагненням до поліпшення життєвих можливостей через посилення ідентичності (Дж. Бері та ін.).

– Конфліктологічний контекст: лінії розломів у конфлікті; явище інтерференції в конфлікті; концепція п’яти стратегій в ситуації конфлікту (К.Томас та ін.).

– Методологія Action Research(діагностика проблем і потреб людей як основа практик соціально-харитативної допомоги).

Базуючись на чотирьох типах акультурації, виділених Дж. Бері (соцієтальна інтеграція, маргіналізація, асиміляція та сепаратизація) та аналізі й синтезі емпіричних матеріалів перших двох проектів, зазначених вище, доповідачка пропонує власну концепцію моделей інтеграції мігрантів. Ця концепція включає такі моделі: «гетто», «повернення», «маятник», «транзит», «асиміляція», «діаспора».

Базові моделі інтеграції актуальні не лише для трудових мігрантів, але й для внутрішньо-переміщених осіб (ВПО). Проте, у випадку із останніми, базові моделі інтеграції наповнені іншим смисловим навантаженням.

Модель «Асиміляція». «Асимілятори» з числа ВПО особливо виразно намагаються позиціонувати себе як «місцевих». Навіть будучи в СЖО, вони свідомо відмовляються від пільг, соціальної допомоги, остерігаючись осуду, відчуваючи певну провину за все, що відбувається в українському суспільстві, включаючи бойові дії на Сході України.
Модель «Діаспора». Для «діаспорців» характерним є бажання зберігати свою (місцеву vs регіональну) ідентичність, але й водночас – прагнення активно включатись в життя громади-рецепієнта, зокрема, через входження у локальні спільноти (наприклад, земляцтво), провадити активну громадську роботу, підтримувати «своїх», шукати нові простори самореалізації.
Модель «Транзит». «Транзитери» зазвичай мобільні і несхильні укорінюватися в тому чи іншому просторі, а постійно шукають кращих можливостей. Серед них багато тих, які зуміли обернути ситуацію вимушеного переселення для свого особистісного зростання.
Модель «Гетто». Переселенці вибудовують життя на тлі обриву старих соціальних зв’язків. У них виникають споживацькі настрої. Характерним єтакож гіпертрофоване фокусування на проблемах, що стосуються найближчого оточення, «всезростаючі» потреби та роздратування від відсутності їх задоволення.
Модель «Повернення». Зорієнтованість індивідів, які ментально залишаються в «минулому житті», на якомога швидше повернення в середовище виходу. В ситуації вимушеного переселення, це може, серед іншого, виражатися в бажанні не від’їжджати далеко від місць, з яких довелося вимушено переселитися, навіть тоді, коли умови життя є вкрай важкі.
Модель «Маятник». «Доглядальники» здійснюють поїздки на тимчасово окуповані території через необхідність доглядати лежачих хворих родичів. «Господарники»здійснюють поїздки, щоб підтримувати своє господарство у прийнятному стані, зокрема, влітку поливати городи. «Домохранителі» відвідують полишені домівки через потребу відчуття Дому.

Ще один блок, на якому зупиналася Оксана Іванкова-Стецюк – це процеси миробудування. Досліджуювати та надавати рекомендації для досягнення миру неможливо без аналізу протилежного процесу – конфлікту.

Доповідачка виділила можливі носії суперечностей:

розломи власності: представники різних соціальних страт, які знаходяться на різних щаблях соціальної ієрархії;
ідеологічні розломи: прихильники різних ідеологій та векторів суспільного розвитку;
соціальні розломи: представники різних соціальних середовищ, різних субкультур, релігій тощо.

Потенційними носіями суперечностей в громадах можуть бути:

представники різних соціальних страт (осі: працюючі – безробітні, власники житла – винаймачі житла і безхатченки, «пільговики» – особи в СЖС без права на соціальну допомогу тощо);
прихильники різних ідеологій та векторів суспільного розвитку (осі: «проукраїнськи» («проєвропейськи») настроєні – «проросійськи» настроєні тощо);
представники різних культур та релігій (осі: україномовні – російськомовні, християни – мусульмани, корінні – новоприбулі тощо).

Виклики та регіональні особливості миротворення були розглянуті на прикладі кейсів двох міст – Дрогобича та Краматорська.

У цих кейсах виділені такі лінії розломів:

– соціальна нерівність проявляється впоширенні переконання про зростання конкуренції за робочі місцячерез прибуття більш кваліфікованих фахівців/-чинь. Ця лінія розлому характерна для обидвох міст.

– культурно-релігійні відмінності більшепритаманні кейсу Дрогобича. Існує певне напруження як серед автохтонної групи, так й серед ВПО (до прикладу, застережливе ставлення кримських татар до змішаних шлюбів).

– полярні ідеології. Більш компромісними щодо переконань про стан та розвиток української держави є Схід, натомість Захід характеризується принциповістю поглядів.

На основі цього, були представлені такі поведінкові стратегії у конфліктах:

*Дрогобич*	*Краматорськ*
Умовно «полярні» стосовно проблеми конструювання (не)конфліктного соціуму поведінкові стратегії:	Мало виразні в сенсі конфліктності vs миротворення поведінкові стратегії:
– суперництво	– компроміс
– співпраця	– відхід від вирішення проблеми
	– пристосування

Одним із механізмів миробудування є соціальне служіння. Основними напрямами соціального служіння є гуманітарна допомога, livelyhoodпроекти, психосоціальна допомога.

Завдяки методології Action Research, яка використувується дослідницею та командою із якою вона працює, здійснюється співпраця членів/-кинь аналітичної групи із групою соціального служіння. Ця методологія передбачає творення нового знання про соціальну систему через її модифікацію, перебування дослідників та практиків у постійному діалозі, активність учасників цільових груп у проектах та ін.

Підсумовуючи власну доповідь, Оксана Іванкова-Стецюк підкреслила виявлене розмаїття стратегій інтеграції, визначила основні виклики інтеграції та миротворення в територіальних громадах України воєнного часу та зазначила про існування об’єктивної потреби у активізації соціального служіння.

Опісля доповіді, представниці Карітасу України презентували праці, що базуються на результатах проектів: «Долаючи розломи. У пошуку відповідей на виклики інтеграції потерпілих від збройного конфлікту (аналітичні записки на полях)» та «Долаючи розломи-2. Розширення просторів миротворення в територіальних громадах України (аналітичні записки на полях)».

Після презентації прозвучала низка запитань.

Ольга Ровенчак – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Львівського національного університету імені Івана Франка поцікавилася чи були визначені у процесі дослідження певні етнічні, освітні чи інші закономірності інтеграції цієї соціальної групи. Оксана Іванкова-Стецюк відповіла, що виявлення таких закономірностей не входило до завдань дослідження. Проте, існує певний «дисбаланс» в етнічному плані – в основному, групу бенефіціарів складають українці, греко-католики, адже дослідження проводилося під патронатом громадської організації, яка діє у відповідності до християнських цінностей. Втім, надаючи, допомогу усім людям у потребі, не залежно від їх національності і релігійно-конфесійної приналежності. Також, для молоді більш характерні моделі «Асиміляція» та «Транзит». Старше покоління більше орієнтується на моделі «Повернення», «Гетто», хоча часто є «маятниками». Зокрема, відслідковується тенденція зміни профорієнтації ВПО (до прикладу, розвиток власного бізнесу, що часто характерне для багатодітних сімей).

Також, доцент Ольга Ровенчак попросила уточнити, у яких саме сферах «бояться» професійної конкуренції жителі Дрогобича. Доповідачка відповіла, що місцеве населення боїться в принципі конкуренції, але найпомітніші напруження щодо можливості заміщення кадрів є у сфері державної служби, соціальної роботи.

Ганна Заремба-Косович – молодша наукова співробітниця відділу соціальної антропології ІН НАНУ звернулася до гендерного розподілу респондентів дослідження – переважання жінок – учасниць фокус групових досліджень. Відповідаючи на це запитання, Оксана Іванкова-Стецюк підтвердила «звучання жіночих голосів». Чоловіків значно складніше заангажувати до участі в фокус-групових дослідженнях (ФГД), а також, вони нечасто звертаються у соціальні центри по допомогу, центри зайнятості чи інші інституції, які займаються підтримкою уразливих груп, слугують одними із «джерел» рекрутингу респондентів із цієї соціальної групи.

Також, прозвучало питання від колишньої мешканки Луганська, Софії Орел, щодо типу переселенців переважає у Львові; та яка допомога від благодійних організацій буде найбільш актуальною для них. З огляду на невелику кількість ФГД, поведених на Львівщині, доповідачка зазначила, що їй складно робити конкретні узагальнення про типаж(-і) ВПО у Львові. Однак, зауважила, що в регіоні мають місце певні упередження щодо «нових» членів громади, над чим треба працювати.

До обговорення теми Методологічного семінару долучився Роман Кісь – старший науковий співробітник відділу соціальної антропології ІН НАН України, зазначивши, що при дослідженні соціально-культурних процесів міграції варто звернутися до представників Чиказької соціологічної школи, а саме до концепту адаптації Р. Парка, який складається із таких типів, як: маргіналізація, акомодація та акультурація.

Наостанок, Ігор Марков – докторант відділу соціальної антропології ІН НАН України додав, що виділені доповідачкою моделі інтеграції є універсальними. Він припустив, що модель інтеграції залежить від освітнього рівня, а точніше, отриманої неформальної освіти, мережі комунікацій та широти й частоти мобільності.

Огляд підготувала Ганна Заремба-Косович,
фото- / відео – Петра Чорнія