Свобода і рух смислів.

  • 23 Вересня, 2019

Роман Кісь. Свобода і рух смислів. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2019.

Людська істота (індивід) завжди обмежена. Людина обмежена не лише певною соційокультиурною ситуацією всередині котрої людина існує та діє. Індивід так само обмежений і є щоразу  визначуваним (здетермінованим наперед) структурами його власного досвіду (1); далі – світообразом  —  картиною світу – включаючи лінґвокультурні конструкти та різні ментальні репрезентації і фрейми сприймання(2); далі – мережі смислів – ідіоіндивідуальні смислові світи (3). Потенціял свободи всередині нас є потенціялом генерування НОВОГО ( із допомогою цих взаємопов’язаних ділянок та всередині їх; а також подолання цих обмежень у поведінкових діях та у творчих актах. Отож СВОБОДА не є абстрактною категорією, але смислом; а також актом (актами) ставанням вільним (самостановленням у свободі), включаючи в це також і звільнення від власного «минулого»; а також звільнення себе від звички перебирати на себе атит’юди Иншого та очікування Иншого щодо тебе. Найважливішим у цих процесах є подолання та трансґресія порогів та обмежень. Найважливішим у свободі є не так звана «свобідна воля» та «вільний вибір»; але вільний сенс; не детермінована та спонтанна гра смислів (як першоджерело свободи) у їх (цих смислів) спонтанному самостановленні та саморухові) та вільному констелюванні, — вільному поєднуванні в ноематичні комплекси (часто незавбачуване та несподіване для самого індивіда) та вільне взаємопроникнення (інтерференція) різних смислів та ріних смислових аґломератів. Отож автор розвиває головну ідею своїх більш ранніх робіт у ділянці фундаментальної сенсології. Моє самобуттювання (так само як співбуттювання та співприсутність из иншими) здійснюється через простір (переважно простір комунікації та розмаїтих дискурсивних практик вкупі із топосами їх розгортання) СЕНСОКІНЕСІСУ. Якщо виникають якісь перепони всередині цих інтерперсональних та інтраперсональних просторів (так, що сенсокінесіс є заблокованим) ми у такому разі не можемо говорити про свободу – духовну свободу особи. Формальна свобода (у плані її законодавчої кодифікації та леґітимації) може бути недійсною (не притаманною самим структурам життєдій та життєформ), якщо людина не посідає дійсної сили для духовного опору щодо чинників впливу на неї та потенціялу Сильних Смислів (інтенційно на-цілених на смисли граничні та смисли Верховні) вкупі зі співвідповідною Сильною особистісною ідентичністю.